Словник Української Мови
Буква
Власна чоловіча назва грецького походження (грец. Κωνσταντίνος), що означає «сталий, постійний».
Історична особа — римський імператор Костянтин I Великий (бл. 272–337), який легалізував християнство та переніс столицю імперії до Константинополя.
У переносному значенні — символ великого правителя, державотворця або людини, здатної на рішучі, доленосні зміни.
Приклад 1:
Тим з більшим запалом поринула я в концертне життя: хори — народні й академічні, виконавці — вокалісти й інструменталісти — Зара Долуханова і Ніна Дорліак, тріо Лісіціан, Святослав Ріхтер і Мстислав Ростропович (ніколи не забуду його блискучих авторських концертів з коментарями до виконуваних ним творів, зокрема присвячених йому концертів Шостаковича, з демонстрацією досягнень своїх учнів), симфонічні концерти з уславленими диригентами, серед яких Віллі Фереро, Герман Абендрот, Євгеній Мравинський, чеський симфонічний оркестр із Карелом Анчерлом, та й наші незрадливі й невтомні Натан Рахлін і Костянтин Симеонов, — вибирати було з кого. Філармонія стала моїм другим домом після «академки» і постійним місцем зустрічі з друзями, аматорами музики.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
— Щаслива ви людина, — казав знов далі Костянтин, — йде вам слава за науку, йде вам слава через поезію. Tanto giovane — egi’a tanto celebre[26].
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 3:
— розсміявся Костянтин. — Поміж іншими глумами, які сиплються на голову декадентам, один вуличний критик пустив і оце bon-mot[27] про «му-у-у» та про всякі «амеопи без музору»… Ну, що ж!
— Тютюнник Григорій, “Вир”