Значення
- (Лінгвістика) –
Власна чоловіча назва грецького походження (грец. Κωνσταντίνος), що означає «сталий, постійний».
- (Історія) –
Історична особа — римський імператор Костянтин I Великий (бл. 272–337), який легалізував християнство та переніс столицю імперії до Константинополя.
- (Історія) –
У переносному значенні — символ великого правителя, державотворця або людини, здатної на рішучі, доленосні зміни.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. костянтин, р. костянтина, д. костянтинові, з. костянтина, о. костянтином, м. костянтині, к. костянтине
Походження слова (Етимологія)
Ім’я Костянтин походить від латинського особового імені Constantinus, утвореного від прикметника constans (родовий відмінок constantis), що означає «постійний, незмінний, сталий, стійкий». Цей прикметник пов’язаний з дієсловом constare — «твердо стояти, залишатися незмінним». Через церковнослов’янське посередництво ім’я було запозичене в давньоруську мову з грецької, де воно звучало як Κωνσταντῖνος (Konstantinos). В українській мові ім’я набуло форми Костянтин, а також має народні варіанти: Кость, Костантій, Костюк тощо. Це ім’я поширене в багатьох слов’янських мовах: російській (Константин), білоруській (Канстанцін), польській (Konstanty), чеській (Konstantin), словацькій (Konštantín), болгарській (Константин), сербохорватській (Konstantin), словенській (Konstantin).