1. (Про людину) Який має грубі, різкі риси обличчя, непривабливий на вигляд; трохи кострубавий.
2. (Перен., розм.) Недостатньо оброблений, недоладний, грубуватий (про мову, стиль, твір тощо).
кострубатий
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
От він стоїть там — розлогий і кострубатий, чорнокорий, старезний каштан — і охкає тихо, похитуючи руками гілок, мовби хоче вдарити тими руками об поли, почувши щось в тривожному шепоті вітру. Андрій уявляє його, й серце його наливається спогадами… Ні, каштан теж має свою легенду.
— Невідомий автор, “013 Bagryanyy Ivan Sad Getsymanskyy”
Приклад 2:
Розминає залежане тiло i лiниво, поволi, весь кострубатий і чорний, вiдходить у пiтьму. * * * Збирали пiзнi гречки, коли в селi несподiвано з’явився Гуща.
— Самчук Улас, “Марія”
Приклад 3:
Ввечерi дєдушка запрягає воли i — через лiс — невеличкий, кострубатий, недотепний, i сосни на пiвнiч хиляться. Рипить вiз до Великої Шведської Могили.
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”
Частина мови: прикметник () |