Словник Української Мови
Буква
1. Важкий, моторошний сон, який супроводжується відчуттям страху, тривоги та безпорадності; страховище.
2. Переносно: щось дуже неприємне, страшне, тяжке переживання або реальна ситуація, що викликає жах і відчай.
3. У міфології та фольклорі: зла потустороння істота (часто у жіночому образі), що, за повір’ями, навідується до людей під час сну, сідає на груди та заважає дихати, викликаючи відчуття жаху.
Приклад 1:
З м о р а — кошмар, гнітючий привид, тяжке марення. Знати — також: знатись на чомусь («він і до худоби знав»).
— Зеров Микола, “Камена”
Приклад 2:
), їй, уперше за цiлий час вiд його приїзду, приснився справжнiй сон: попервах, ще на переходi межи сном i явою — як вiн ото вiдходить вiд неї похилою кладкою вдiл, потiм навалився тiсний еротичний кошмар: неви‑димi руки, багато рук пестили її звiдусiль — настiйно, гаряче, душно, i треба було зiбрати всi сили, щоб випручатись, — i опинитися в величезнiй, з високим, як опернi залаштунки, склепiнням, лунко‑порожнiй залi, сям‑там по‑конструктивiстському позаставлюванiй, наче теж театральним реквiзитом, — недбало задрапованими тумбами, постаментами з пап’є‑маше, якимись драбинками, у схожому на темну печеру нефi височiв подiум, i звiдусюди злiталася, iз свистючим шелестом крил i плащiв, i мостилася по всiх тих пiдвищеннях Шляхта Тьми, — мелькали чорнострої, бiчним зором вона розгледiла порослi кошлатою рудою вовною лаписька з курячими кiгтями, вчепленi в виступ стiни, але голо‑вну її увагу прикувала височенна — аж лиця не розгледiти! — вбрана в чорну сутану постать на подiумi: чи не сам Князь, подумалось, об’явилися?
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”
Приклад 3:
XXII Це був кошмар, всю реальність якого пізнала жінка, — п’ючи прив’яле тіло її, иншу в глибині її обіймів шукав Іван Семенович, пристрастю до одної марнуючи незайману ніжність свою до иншої, грубими словами тамуючи нікому не казані — найласкавіші; це була реальність, кошмар якої переміг Іван Семенович, — такою жаданою була йому та далека, що мстився за неї цій, близькій… Стомлена і змарніла, прошепотіла щасливо жінка, солодко і вдячно позіхаючи: — Чудні… Іван Семенович мовчав, дивлячись на засинені пізнім світанком вікна. — Сперечалися про кохання і пристрасть, — кінчила вона.
— Тютюнник Григорій, “Вир”