Словник Української Мови
Буква
1. Довгаста ємність, зроблена з дерева, каменю, металу тощо, призначена для годування тварин, для миття, засолювання м’яса, замішування тіста або інших господарських потреб.
2. Велика, видовжена заглибина в землі, скелі; логовина, ярок.
3. Переносно: про щось видовжене, подовгувате за формою або розташуванням.
4. Річкове дно, русло річки.
5. У техніці: жолоб, відкритий канал для рідини або сипучих матеріалів.
Приклад 1:
Латин по царському звичаю Енею дари одрядив: Лубенського шмат короваю, Корито опішнянських слив, Горіхів київських смажених, Полтавських пундиків пряжених І гусячих п’ять кіп яєць; Рогатого скота з Лип’янки, Сивухи відер з п’ять Будянки, Сто решетилівських овець. Латин старий і полигався З Енеєм нашим молодцем.
— Самчук Улас, “Марія”
Приклад 2:
I додому самiй не хочеться йти, та треба, бо там свиня 5 корито з’їсть, така клята ненажера. Коли б мерщiй опоросилась – тепер у городi поросята по карбованцю… (Пiшла улiво вiд глядачiв.)
— Карпенко-Карий Іван, “Безталанна”
Приклад 3:
Тодi всесильний скепсис з’їдав мою гарячу вiру — i вiд мого романтизму залишалося розбите корито. Вiсiмнадцяти рокiв я вже знала: знала i глуху провiнцiю, i столичний рух i навiть знала, чим живе цей прекрасний цвинтар — так звана гнила Європа.
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”