Словник Української Мови
Буква
1. Заїжджий двір, шинок, трактир, де подають їжу та напої, зокрема спиртні, часто з можливістю ночівлі, переважно в сільській місцевості або на дорогах.
2. У переносному значенні — галасливе, шумне місце або збіговисько людей (зазвичай із негативним відтінком).
3. Історично — питний заклад, корчмарня, де виготовляли та продавали спиртні напої (мед, пиво, горілку).
Приклад 1:
Ой любчику, не тра мені й питати… Вже десь ота корчма стоїть на світі, що в ній балює досі свита й шапка. Не був я в корчмі… Хто, дурний, повірить!
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 2:
Де тебе носило так довго? Не питай! К и л и н а Ще й не питай! Тягався, волочився, лихо знає де, по яких свiтах, та й “не питай”! Ой любчику, не тра менi й питати… Вже десь ота корчма стоїть на свiтi, що в нiй балює досi свита й шапка. Не був я в корчмi… К и л и н а Хто, дурний, повiрить? (Заводить). Втопила ж я головоньку навiки за сим п’яницею! Мовчи!
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 3:
Раптом дзвоники стихають — це злодiї… А потiм посунули стовпи, за стовпами — шинки… А от iде до царя хохол iз скаргою (це, здається, анекдот); узяв квач, уквачив… А далi ще станцiя, а за нею корчма… за лiсами оселi, за оселями туман… I знову чути дзвоники… …Це ж до чого? — Так собi.
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”