конче

Приклад 1:
Швидкий та конче необхідний для господарського розвитку Європи та світу прогресс щодо впровадження міжнародної логістики в діяльність підприємств різних країн, що нині об’єднуються в глобальні ланцюги поставок, ставить перед логістичною теорією та практикою нові вимагання. Їхня сутність полягає передусім у розробці такої стратегії, і відповідно таких методів управління міжнародними ланцюгами поставок, в яких логістика виступає як провідний складник в переліку ключових системних категорій.
— Малярчук Таня, “Згори вниз”

Приклад 2:
P. S. Тільки Монсиньйорові дано оцінити мої зусилля по справедливості (маю тут на увазі не конче підвищення). (Ю) Я, Антоніо Делькампо, шістдесяти дев’яти років, вікарій церкви Сан Мікеле, мешканець сестьєре Каннареджо, маю потребу і вважаю своїм обов’язком розповісти про зустріч, яка трапилася ввечері першої неділі по великопісній середі, а саме 7 березня ц. р. Спонукає мене до цього передусім ПЕРВЕРЗІЯ 100 те, що не так давно, хоч і з великим запізненням, я довідався про одне нічим не поясниме зникнення, за яким багато хто схильний вбачати самогубство.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”

Приклад 3:
Працею, що в процесі виникнення негадано усамостійнилася, наче його, Сороки, душу перемкнули на інший регістр, якого, здавалося, в ньому, Сороці, не існує, бож він мав при тому виразне відчуття, що то не він, Сорока, все те довершив, а просто Провидіння раптом з-під його ліктя задля жарту скропило мертві кусні живою водою, й вони ожили, — перетворившися не так на опис кропітко назбираних історичних фактів, що їм він, Сорока, звісно, уділив належне місце, як радше на його, Сороки, міркування про світ і себе самого, міркування, котрих він ніколи не зважився б безпосередньо висловити, не ховаючися за каркас наукової розвідки про театральні вистави у Ватикані за Лева X, для якої не конче треба було письменницького хисту, що на нього він, Сорока, ніколи не претендував, — якби саме доба Лева X, н ібито не дуже й споріднена з його, Сороки, часом, але внутрішньо йому, Сороці, глибоко відчутна своїм розгонистим віддихом, не вивільнила з його єства тих міркувань, що, властиво, й стали головним рушієм подальшого дослідження, внаслідок чого він, Сорока, звідав (і то майже всупереч його волі, він просто не зчувся, як воно сталося; на рівному місці втративши рівновагу, в падінні ногою торкнувся підземної річки, і його понесло фарватером): раптом самі розв’язалися елястичними шворками вузли в свідомості, що їх йому, Сороці, допомогла по-новому осмислити й почасти безболісно убгати в конкретні форми, цим їх майже остаточно знешкодивши, саме доба Лева X з її поміркованим відродженням античних часів, а заразом із ще міцнощелепним християнством, — цих одвічно ворожих один одному первнів у людській душі, заглиблюючися в природу яких, він, Сорока, питав себе, чому доля саме його, Сороку, змушує на подобу Якова боротися з янголом. Звісно, ці міркування не були для нього цілковитою новиною.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”