Словник Української Мови
Буква
1. (іст.) Посадовець у феодальній Русі та Великому князівстві Литовському, який відповідав за збір, зберігання та розподіл натуральних податків (переважно хлібом) з комори (сховища) князя або держави.
2. (іст.) Урядник, ключник, скарбник, який відав коморою (сховищем, складом) маєтку, монастиря, замку; економ.
3. (перен., заст.) Той, хто пильно зберігає, охороняє щось; сторож, вартівник.
Приклад 1:
Був вій літ п’ятдесяти, невиразного соціального стану й фаху — не то колгоспний рахівник чи комірник, не то сільський кооператор, не то просто міщух, може, якийсь гендляр або церковний староста, одне вірно — він не був ані статечним селянином, ані статечним робітником, ані статечним інтелігентом. Мав чорні, волохаті брови й весь час дозирав з-під них витрішкуватими очима, позирав вороже, понуро підозріло.
— Невідомий автор, “013 Bagryanyy Ivan Sad Getsymanskyy”