Словник Української Мови
Буква
1. У спосіб, властивий кокетці; з наміром привернути увагу, сподобатися, викликати зацікавленість, часто з легким нальотом грайливості, жіночності та витонченості.
2. Витончено, зі свідомим наміром виглядати привабливо, привабливо-загадково; з легким, вишуканим виглядом, що манить.
Приклад 1:
— радісно згукнула вона, кокетливо поглянувши на професора. — Може б, ви схотіли мене навчити?..
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 2:
Весняне сонце, що весело посмiхалося з голубої банi й кокетливо шпурляло на брук свої золотi промiння, остаточно зачарувало всiх: святкова публiка весело пливла по асфальтових тротуарах i, шмигаючи своїм строкатим вбранням, безтурботно шелестiла симпатичним, мiським гомоном, комхозiвськi автобуси цiлком нормально курсували по своїх маршрутних напрямках i наївно покрикували своїми англiйськими сиренами, навiть журавлiвськi вiзники — цi музейнi експонати, що їм без грози приходиться тримати себе сторожко, — навiть вони, на подив, легковажно шмигали по вулицях, жартiвливо демонструючи пiшоходам задрипанiсть своїх старозавiтних екiпажiв. Але от гроза нарештi доповзла i дракон розкинув свої крила над околицею.
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”