книго

1. (у складних словах) Перша частина складних слів, що вказує на безпосередній зв’язок із книгою, книжковою справою, книговиданням або книгознавством, наприклад: книговидання, книготоргівля, книгознавець.

2. (розм., заст.) Вживається як зменшувально-пестлива форма до слова “книга” у значенні невелика, кохана книжечка.

Приклади вживання

Приклад 1:
Беруться дрі чвертки паперу, складеного, як кажуть книго-торговці, в четверту частину листа, вкладаються одна в одну; вони повинні дещо ширші поля. На початку треба дати заголовокі «Короткі виписки».
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Частина мови: іменник (однина) |