Словник Української Мови
Буква
1. Син князя, нащадок князівського роду в Київській Русі та інших слов’янських державах середньовіччя.
2. Молодий князь, спадкоємець князівського престолу або титулу.
3. У літературі та історичній традиції — звертання або позначення юного сина правлячого князя.
Приклад 1:
у фольклорі Первий княжич — місяць на небі Адав’євич, другий — хробак у дубі, третій — ведмідь у лігві, четвертий — камінь у полі, п’ятий — щука у воді. Коли тії п’ять братів, докупи зійшовшись, будуть за одним столом сидіти, пити, їсти, гуляти, добрії мислі , суди судити, пересуди брати, тоді рабу Божому Івану буде все по барабану, а моєму слову — ключ і замок.
— Невідомий автор, “036 Izdrik Iurii Fleshka 2Gb”