Словник Української Мови
Буква
1. Зменшувально-пестлива форма від слова “князь”, що вказує на молодого князя, сина князя або використовується як ласкаве звертання.
2. Історична особа, представник молодшої гілки князівського роду або володар невеликого удільного князівства на українських землях (наприклад, у період феодальної роздробленості Київської Русі).
3. У літературних творах, казках або в усній народній творчості — персонаж, молодший князь, часто романтичний герой або жених.
Приклад 1:
ÂÅÑÅËÊÀ надягла веселка стрічок стрічок як у свято взяла коромисло і пішла до річки дорогою перестрів її князенко Соняшник із золотим черевичком в руці поміряла веселка якраз на ніжку от вони й побралися 9. ÌÅÒÅËÈÊ мовить метелик то все не те я сам був фараоном моя мумія у білім савані у піраміді вилежувалася тільки найкраще царювання серед квітів дань збираєш біле з ромашки жовте з чорнобривців сам собі пан і без рабів обходишся та й день довгийдпредовгий до полудня до нашої ери з полудня вже наша ера на квітці й перевікуєш І. Калинець.
— Андрухович Софія, “Фелікс Австрія”