Словник Української Мови
Буква
1. Титул верховного правителя, монарха в Київській Русі та деяких інших ранньосередньовічних слов’янських державах; особа, що має цей титул.
2. Панівний титул у ряді європейських країн (наприклад, у Німеччині, Австрії, Італії), що за значенням зазвичай відповідає титулу принца; особа, що має цей титул.
3. Переносно: той, хто виділяється серед інших своїм становищем, перевагою в чомусь; володар, неформальний лідер.
Приклад 1:
Вдяг ясень-князь кирею золоту, а дика рожа буйнії корали. Невинна біль змінилась в гордий пурпур на тій калині, що тебе квітчала, де соловей співав пісні весільні.
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 2:
Отже, кажуть, буде таке врем’я, що князь приїде на Турову Кручу, повстаюгь тури і підуть шукати собі диких пущ по Вкраїні. V Слухають дівчата, да аж сумно їм стало; слухає Орися, да вже боїться й глянуть на каміння, що простяглось купою через річку.
— Куліш Пантелеймон, “Чорна рада”
Приклад 3:
(<< back) 63 Божою ласкою князь і володар Малої Русі (лат.). (<< back) 64 Савонарола і його час (нім.).
--- Тютюнник Григорій, "Вир"