ключник

1. Особа, яка має ключі від певних приміщень (сховищ, кімнат тощо) та відповідає за їх збереження і відмикання.

2. У давнину — службовець, який відав майном, скарбницею, харчами в палацах, замках, монастирях; скарбник, комірник.

3. Застаріла назва для різних видів риб родини горбаневих, що мешкають у прісних водах (наприклад, вид *Ammocrypta clara*).

Приклади вживання

Приклад 1:
І переробимо історію слов’янства, де буде Див, і княжий каштелян, і ключник золочених брам, і скрип возів, пошкоджених на марші. Полки вернулися і випили вино у срібних чашах за усіх полеглих.
— Невідомий автор, “098 Mogilnii Attila Kiyivski Konturi”

Частина мови: іменник (однина) |