клешня

1. Пара кінцівок у деяких членистоногих тварин (ракоподібних, павукоподібних), що мають форму щипців і слугують для захоплення їжі, захисту або нападу.

2. Збройна частина робота або механізму, що має форму щипців і призначена для захоплення, утримання чи переміщення предметів.

3. Переносно — про жорстку, безжалісну владу, тиски, контроль (зазвичай у множині: «попасти в клешні»).

Приклади вживання

Приклад 1:
Невольнича муза ~292 коміть гарне і горде у русі завжди радісне за випалий дар за вибір офіру навіть за хрест Христова літера «Ê» я знаю ти зламаний промінь об промінь спрагнений висоти тепер його персти вказують мені водночас і небо і землю начебто з чим прийшов з тим відходжу а насправді ти глухий проривний постріл ціпка клешня долі мій фатум «À» допоможи мені ствердитися вирватися із задніх повноголосим і чистим струменем пройти урочо крізь відчинені врата вуст крізь усі перепони простору Тринадцять алогій 293~нелабіалізованим в унії з хоральними вежами повітря святою готикою вкоріненою в час стрільчатим як прозорА піраміда «Ë» на моїй долоні лагідний злам життя лінія мистецтва з якої нема виходу лабіринт між двох співучих сосон звучна і плавна ліра з проясненнями на серці оберігає муза Ерато від музи Трагедії мою м’якотілу вкраїнську печаль альвеолярну «È» невловиме на грані яви і сну свідомості і пропасті сторож із вогненною різкою в генах або похітливий диявол увінчаний виногронами І. Калинець. Невольнича муза ~294 воно розгортає переді мною нетривку кубістичну мозаїку гляди похапцем ось несповнені краєвиди невловимі пахощі жінок пір’їни розвіяної жардптиці «Í» знову і знову заперечувати радість стань перелазом у відчай задзеркалля дибами величавого або хоч єдиним щаблем до пекла золота середина діткнута зубами і язиком вичута носом збалансована нутром на міцних ногах моє щоденне невдоволення «Å» у кожній клітці тіла у кожній кровинці чисте і розпачливе як зойк бранок неперервна луна що глушить музику світу Тринадцять алогій 295~вічною потребою дисонансом вічним позивне і жіноче іменем вітчизни воно в мені я вже оглух зісередини «Ö» із покладеним залізним пальцем на вустах вайлуватий африкат камінний і незграбний порушує рівновагу свистячи в глухому падінні в зміїне кубло вмовкаю завжди в поспіхові ледь встигаючи підсумувати мовчанку верлібровий вирок може востаннє «Ü» не пісня не торжество але беззвучна надія воно пом’якшує граніт як світанковий промінь І. Калинець.
— Андрухович Софія, “Фелікс Австрія”

Частина мови: іменник (однина) |