1. (розм.) Від дзвенькати — видавати дзвінкі, металеві звуки, брязкати; перен. говорити голосно, різко або багато.
2. (перен., рідк.) Чіплятися, зачіпати когось словами, вступати у словесну суперечку.
дзвенькатися
Буква
Приклади вживання
Відсутні
Частина мови: дієслово () |