кепка

1. Головний убір з козирком, що зазвичай не має полів і щільно прилягає до голови.

2. Рідкісне, розмовне позначення для людини, яка викликає подив, здивування або навіть осуди своєю поведінкою, вчинками (застосовується переважно в конструкціях типу “от тобі й кепка!”, “ну й кепка!”).

Приклади вживання

Приклад 1:
На ногах ічаги, на голові набакир кепка, а з-під неї буйний чуб кучерявиться. При боці — ніж, а за плечем новенький дробовик.
— Невідомий автор, “012 Bagrianii Ivan Tigrolovi”

Частина мови: іменник (однина) |