картуз

1. Чоловічий головний убір з козирком, зазвичай з твердим або напівтвердим денцем, різновид фуражки або кепі.

2. (спец.) Мішок з паперу, полотна тощо для насипних матеріалів (цукру, борошна, цементу), зазвичай конічної або циліндричної форми.

3. (техн.) Захисний кожух, кришка, оболонка, що закриває певний вузол або деталь механізму (наприклад, підшипника).

Приклади вживання

Приклад 1:
Носив полотняний картуз або чорний капелюх з широкими крисами. В нього була біла сорочка в жовтий горошок.
— Малярчук Таня, “Згори вниз”

Приклад 2:
Пiдняв руками поли, картуз насунув, батiг в’ється за ним по землi, наче гадючка, i лиша за собою кривулькою слiд.
— Самчук Улас, “Марія”

Частина мови: іменник (однина) |