Словник Української Мови
Буква
1. Особа, яка пропонує свою кандидатуру або висувається іншими для обрання, призначення на якусь посаду, для вступу до вищого навчального закладу тощо.
2. Особа, яка склала кандидатські іспити та захистила кандидатську дисертацію, отримавши перший науловий ступінь; також — науловий ступінь, що передує доктору наук.
3. У широкому сенсі — особа, яка розглядається як можливий претендент на щось або має високу ймовірність потрапити в якусь категорію (наприклад, кандидат на звільнення).
Приклад 1:
Художника В. Касіяна, що не раз приїздив до Чернігова як кандидат у депутати від Чернігівщини, сприймає як «прекрасний зразок народного обранця» (1947). Перед лицем воєнної загрози тішить себе тим, що «проти Радянської країни не піде жоден робітник» (1932).
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
У скептичному сьогоденні навіть цілком щирий відрух публічної особи трактується як елемент всеохопного PR, що, втім, не перешкоджає домогосподаркам пускати сльозу, коли черговий кандидат у депутати під час передвиборчої кампанії цілком заплановано бере на руки і цілує «випадкового» малюка або мавпочку із зоопарку. У скептичному сьогоденні замахані медійними форматами промоутори і політтехнологи цілком занедбали такий безвідмовний і популярний колись рекламний хід, як «тавро смерті».
— Невідомий автор, “036 Izdrik Iurii Fleshka 2Gb”
Приклад 3:
На другий день прийшов до нас один кандидат на учителя, страшно чорнявий (Леонід Заклинський, тепер уже небіжчик), досить розумний чоловік, і тут я запримітив, що я мов вернувся в цюріхський Fluntern. В станіславського січовика було (кілька № №) «Впереда» і його видань, котрі посилались йому навіть в коректурах.
— Невідомий автор, “171 Avstro Rus Ki Spomini 1867 187 Mikhailo Draghomanov”