Словник Української Мови
Буква
Камениця — багатоповерховий житловий або громадський будинок, збудований з каменю або цегли, характерний для українських міст (особливо західних регіонів) у XVI–XIX століттях.
Камениця — власна назва конкретних історичних будівель або сучасних об’єктів, що успадкували таку назву (наприклад, “Камениця Корнякта” у Львові).
Приклад 1:
Вона була не на вулиці, а в глибу подвір’я, вікнами виходила не на брук, а в сад; знов же й те було добре, що в великій камениці, під якою отой «кабінет д-ра Фауста» містився, не жив ніхто: тая камениця була купецький амбар, себто склад або депо товарів, який раз у раз стояв запертий, тихий, мовчущий, ба й одчинявся навіть не щодня, а хіба зрідка, для підвід, що часом привозили або забирали товари. Через те і в професоровім підземеллі, і в камениці над ним, і на подвір’ї, і в саду — була повсякчас мовчуща тиша, яку не часто можна знайти в Москві при її гримотячих, гуркотячих бруках; і отож за тую тишу, яку дехто звав — правда — гробовою й могильною, професор найбільше і любив свою квартиру.
— Тютюнник Григорій, “Вир”