1. (діал.) Те саме, що каліка — людина з фізичними вадами, покалічена або з природженими дефектами тіла.
2. (перен., діал.) Про того, хто нездатний до якоїсь роботи або дії; невміха, нездара.
Словник Української Мови
Буква
1. (діал.) Те саме, що каліка — людина з фізичними вадами, покалічена або з природженими дефектами тіла.
2. (перен., діал.) Про того, хто нездатний до якоїсь роботи або дії; невміха, нездара.
Приклад 1:
По полю не один віз з покаліченими кіньми валяється, не одна вдова плаче по мужові, не один бідаха, конаючи в крові, тужить, що не поліг під Берестечком. А там скрізь порозламувані скрині; одежа лежить розкидана, кривава, пороздирана; пух із перин, наче сніг, летить по вітру: усюди розбишаки шукали грошей, усе пороли, розкидали.
— Куліш Пантелеймон, “Чорна рада”