Приклад 1:
Властиво, коли Іван, причинивши за собою двері кімнати, де вже до його колег по хворобі понасходилися перші, надто голосні відвідувачі, які Іванові сьогодні чомусь особливо допікали невпинним торохкотінням (воно просто забивало розпечені клини в мозок), коли Іван помалу (йому шкіра на всьому тілі боліла, аж гула від навколишнього говорения, бож людські голоси згущувалися в калатання на одній, дедалі пронизливішій ноті), коли Іван помалу, щоб з нього, бува, не посипалися шматки м’яса, видибав у довжелезний, ніби порожній коридор, він не одразу, а лише перегодя в самому кінці зауважив санітара з візком брудної білизни, — обставина, що його, Івана, так розсердила (адже хіба під час відвідин конче належало міняти простирала? чи це капосна медична обслуга, розбещена хабарами, чинила навмисне, аби вивести з рівноваги немилого їй пацієнта?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 2:
Так було тихо, що менi соромно стало калатання власного серця. * * * Десять чорних кiмнат, налитих пiтьмою по самi вiнця.
— Невідомий автор, “178 Intermezzo Mikhailo Kotsiubinskii”
