ІЗОТРО́П, а, чол. Фізичне тіло або середовище, фізичні властивості якого (пружність, теплопровідність, електропровідність, показник заломлення тощо) є однаковими в усіх напрямках; речовина, що виявляє ізотропію. На відміну від анізотропних кристалів, ізотропи, такі як гази, рідини та аморфні тверді тіла (скло, пластмаси), не мають залежності характеристик від обраного напрямку вимірювання.
ізотроп
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Отже, поширення хвиль в однорідному ізотроп– ному середовищі описується хвильовим рівнянням – диференціальним рівнянням в частинних похідних: 2 2 22 2 2 2 2 2 t 1 z y x ∂ ∂= ∂ ∂+ ∂ ∂+ ∂ ∂ ξ υ ξξξ або 2 2 2 t 1 ∂ ∂=∆ ξ υξ , де υ – фазова швидкість, а 2 2 2 2 2 2 z y x ∂ ∂+ ∂ ∂+ ∂ ∂=∆ – оператор Лапласа. ОСТРОГРАДСЬКИЙ МИХАЙЛО ВАСИЛЬОВИЧ (1801-1862) Розв’язав у 1826 р. задачу поширення хвиль на поверхні води.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 2:
Для цього використовують моделі, виготовлені з целулоїду або іншої ізотроп– ної речовини. Оскільки величина оптичної анізо т- ропії пропорційна до напруги σ , то за в и- глядом смуг однакового кольору (ізохром), що виникають при спостереженні моделі між схрещеними ніколями, можна зробити висновок про величину напруг.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Частина мови: іменник (однина) |