ізолейцин

ІЗОЛЕЙЦИ́Н, -у, чол. Незамінна аліфатична амінокислота з розгалуженим бічним ланцюгом, що входить до складу білків усіх живих організмів; є важливим компонентом для синтезу гемоглобіну, регуляції рівня цукру в крові, росту та відновлення м’язової тканини. В організмі людини не синтезується, тому має надходити з їжею (міститься в м’ясі, яйцях, молочних продуктах, горіхах, насінні).