Значення
-
ІЗОКОЛО́Н, -а, чол., лінгв. Стилістична фігура, що полягає у синтаксичному паралелізмі суміжних або близько розташованих речень чи віршових рядків, які мають однакову кількість членів і подібне граматичне вираження; різновид синтаксичного паралелізму.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. ізоколон, р. ізоколона, д. ізоколонові, з. ізоколон, о. ізоколоном, м. ізоколоні, к. ізоколоне