ІЗОКОЛО́Н, -а, чол., лінгв. Стилістична фігура, що полягає у синтаксичному паралелізмі суміжних або близько розташованих речень чи віршових рядків, які мають однакову кількість членів і подібне граматичне вираження; різновид синтаксичного паралелізму.
Древослів
Словник Української Мови