ІЗОКЕФА́ЛЬНІСТЬ, -ності, жін., мист. Принцип композиції в образотворчому мистецтві, зокрема в давньоєгипетському та античному рельєфі й живопису, за яким голови всіх зображуваних фігур, незалежно від їхнього росту чи положення (стоячи, сидячи), розміщуються на одному рівні.
ізокефальність
Буква
Приклади вживання
Відсутні
Частина мови: іменник (однина) |