Словник Української Мови
Буква
1. Зменшено-пестлива форма імені Іван; вживається як звертання або для називання особи чоловічої статі в неофіційному, родинному чи дружньому спілкуванні.
2. У народній культурі — традиційна назва ляльки-мотанки або обрядової фігурки, яку виготовляють на свято Івана Купала; символізує чоловіче начало, молодість і родючість.
Приклад 1:
), що її улюблений приймак Іванко, якого вона, баба Тася, з копіткою посвятою втаємничила в усі свої законні й дещо менш законні ґешефтярські справи, раптом, — не інакше, як під впливом навісної Славки Бузик, що затялася звести Іванка з розуму, почав збочувати на манівці, замість допомагати бабі провадити складніші, нехай дещо й ризикованіші, ніж звичайно, — а хіба саме життя не суцільний ризик? — маніпуляції, що їх лише дурбаси й істоти з виїденим серцем називали якоюсь там контрабандою, з чого, не від речі сказати, користала не тільки баба Тася, а й щонайменше третина Хусту, — а баба Поліцарка нарікала (чи це крізь напівпрочинені Двері до батьківського кабінету, що раптом виплив з глибин Онуферкової пам’яті, вуйко Адріян нарікав батькові на свою одиначку Зірку, що одружилася з ненависним, пихатим чужинцем, забувши остаточно, чия вона дочка, і це тихе вуйкове нарікання в Онуферковому вусі перетворилося на гучне нарікання баби Поліцарки?)
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”