Словник Української Мови
Буква
1. Стос. до істерії, пов’язаний з нею; властивий істерії.
2. Схильний до істерії; який виражає істерію, пройнятий нею (про людину, її поведінку, стан).
3. Який виявляє надмірну збудженість, неврівноваженість, характеризується бурхливими, часто неприродними проявами почуттів.
Приклад 1:
(і пішли дивовижні, карколомні епітети й метафори, й сороміцькі порівняння, й жахливі розпутні образи на зразок: «Ти мені не мотай ниток на…» — далі йшло слово, якого немає в жоднім словнику, і багатоповерхова матерщина, й істеричний стук кулаком по столу). Андрій слухав всю ту зливу понуро .
— Невідомий автор, “013 Bagryanyy Ivan Sad Getsymanskyy”