Словник Української Мови
Буква
Іпостась, -і, жін.
1. реліг. У християнському богослов’ї — назва кожної з трьох осіб (Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Духа Святого) єдиного за суттю Бога; особа Пресвятої Трійці.
2. перен., книжн. Одна з форм вияву, функцій або станів кого-, чого-небудь; роль, амплуа, в якому виступає хтось або щось. У новій іпостасі.
Приклад 1:
Під час пізніших відвідин я вже дивилася на місто тверезішим, дорослішим, об’єктивнішим оком, підвладна досвідові й знанню, але той перший поетичний образ Міста не стерся з моєї уяви — очевидно, і така іпостась його існує, зафіксована нелукавими юними очима — маминими і моїми… Наближався фініш чернігівської шкільної ери, невблаганно насувалася розлука: дочка поїде вчитися до Києва. Останній яскравий спалах шкільних вражень — випускний вечір: «На вечір я пішла зовсім хвора, а так розійшлася, що з однією мамашею танцювала мазурку «за кавалера», з присіданнями і жестами «під гусара».
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”