Словник Української Мови
Буква
ІПА́ТІЙ, -я, чол. 1. історичне. У Візантійській імперії — високий державний або військовий титул, а також особа, що мала цей титул; намісник, правитель області.
2. церковне. У деяких православних монастирях — настоятель, ігумен.
3. власна назва. Чоловіче ім’я грецького походження; рідкісне в сучасному українському іменослові.
Приклад 1:
А козакам скажіть: маю листа від брата Дем’яна із Острога — луцький єпископ Кирило Терлецький та володимирський Іпатій Потій подалися у Рим до папи для схрещення нашої православної віри із вірою католицькою. Чому вони, зігнувшись у попереках, у Рим подалися?
— Куліш Микола, “Мина Мазайло”