ІНВЕСТИТУ́РА, и, жін.
1. У середньовічній Західній Європі: юридичний акт передачі земельного володіння (лена) або посади, що символізував уведення васала у володіння маєтком чи вступ на посаду. Здійснювався через вручення сюзереном васалові певного предмета (прапора, скіпетра, кільця тощо).
2. У римсько-католицькій церкві: обряд уведення на посаду вищої духовної особи (єпископа, абата), що супроводжувався передачею символів влади (персня, посоха, митри). У ширшому значенні — формальне затвердження особи на церковній посаді.