Словник Української Мови
Буква
1. Властивість або стан за значенням інтегрований; ступінь поєднання, злиття окремих елементів, частин в одне ціле, їхня взаємна узгодженість і взаємозалежність.
2. Спец. Показник цілісності системи, що характеризує щільність зв’язків між її компонентами та рівень їхньої взаємодії для досягнення спільної мети.
Приклад 1:
Визначальною рисою проголошеного ним міжкультурного підходу у психотерапії є інтегрованість, що набуває та примирює різні конкретно-культурні образи людини і нормативні уявлення про її поведінку. Позитивність розуміється тут як цілісність, єдність у різноманітності, подолання будь-якої однобічності як щодо внутрішньої картини світу людини, так і до її життя у суспільстві.
— Котляревський Іван, “Енеїда”