ІМПЕРАТИ́В, -у, чол.
1. філос. Загальне моральне правило, безумовне веління, яке не залежить від обставин і є обов’язковим для всіх людей; категоричний наказ розуму, що визначає волю та поведінку людини.
2. книжн. Настійлива вимога, безумовний припис, наказ, якого необхідно дотримуватися в певній сфері діяльності чи за певних обставин.
3. лінгв. Те саме, що наказовий спосіб (дієслова); форма дієслова, що виражає наказ, прохання, спонукання до дії.