ІДІО́Т, -а, чол.
1. заст., мед. Особа, яка страждає на глибоку форму розумової відсталості (ідіотію); недоро́зум, бе́зглуздь.
2. розм., лайл. Уживається як лайливе слово для позначення нерозумної, впертої або недалекої людини; дурень, телепень.
ідіот
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
І хоч живу я з королем не в мирі, бо не люблю присвячувати од, я друзям не підморгую в трактирі – мовляв, який король наш ідіот! Мене куплять і спродувать не раджу, моя душа не ходить на базар.
— Костенко Ліна, “Над берегами вічної ріки”
Частина мови: іменник (однина) |