Словник Української Мови
Буква
1. Властивий гусі, що стосується гуски або гусака; призначений для гусей.
2. У складі зоологічних назв: що належить до родини качкових (Anatidae), до якої входять гуси, лебеді та качки (напр., гусячі птахи).
3. Перен. (заст.) Про ходу людини: перевалюючий, незграбний, схожий на ходу гуски.
Приклад 1:
Я вам не заважатиму, а Юноні… — Вона чиста, — заспокоїв Безручко, перехопивши погляд Федора, який з деяким сумнівом глипнув на добре вгодованого птаха, бо йому здалося, ніби гуска підморгнула йому, а тоді, саме як Безручко нахилився, щоб підтягти міцніше мотузку, якою була прив’язана підошва до лівого черевика, а Федір подумав, що треба себе дещицю й контролювати, аби не чітко усвідомлені здогади, які паразитували в мозку, не накладалися на зовнішній перебіг баченого, деформуючи дійсний стан речей, — висолопила йому товстий, не гусячий, а явно людський червоний язик з малим укусом на боці, точнісінько такий, як ще вчора у ванні це відобразило вицвіле, запотіле дзеркало, коли Федір вирішив пересвідчитися, чи на місці пошкоджених клітин (адже саме з того боку він завжди прикушував язика) не росте, бува, пістрякова пухлина. — У мене тепер нове помешкання, — змусив себе зосередитися Федір, — отут одразу за рогом.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”