Словник Української Мови
Буква
1. Густа, насичена частина рідини, що утворюється після її відстоювання або варіння; осад, концентрат.
2. Густа, важкопрохідна частина чогось (наприклад, лісу, заростей, туману).
3. (у переносному значенні) Найважливіша, найсуттєвіша частина чогось; суть, сутність.
Приклад 1:
Ми робили в гурті однією худобою, а ти знаєш, що в гурті каша їсться, а гуща дітей не розгонить. — І вже, тату, нас гуща давно розігнала!
— Нечуй-Левицький Іван, “Кайдашева сім′я”
Приклад 2:
Однi з села, а другi в село, як отой Марко Гуща, що недавно привели в село, як рештанта… Брав, пане добродзею, в Адесi на фабрицi сiмнадцять карбованцiв у мiсяць i почав бунтувати. Мала, каже, плата, багато роботи, не хочемо, каже, своїми мозолями пузанiв збагачати.
— Самчук Улас, “Марія”
Приклад 3:
Вiн, Гуща отой, не крав, а народ бунтував. Такому б, врядник каже, у тюрмi гнити, а не на волi бути… — Та їх там, тату, кривдили… — Що ти тямиш!..
— Самчук Улас, “Марія”