Словник Української Мови
Буква
Процес об’єднання людей у групу (гурт) для спільної діяльності, взаємодопомоги або захисту спільних інтересів; формування колективу, спільноти.
У політичному та громадському контексті — створення та організаційне оформлення об’єднання (партії, руху, угруповання) на основі спільних ідей, цілей або інтересів.
У техніці — з’єднання, складання окремих частин, елементів або вузлів у єдину конструкцію, агрегат або модуль.
Приклад 1:
То ревла корова, згадавши свою череду, виконуючи громадську функцію гуртування. Вона, правда, і гадки не мала вертатися додому від такого травистого озера, але предковіцький закон, ще з тих часів, коли її прадіди були сірими турами, наказував їй ревти до втраченого гурту.
— Невідомий автор, “146 Yogansen Mayk Podorozh Uchenogo Doktora Leonardo I Yogo Maybutnoyi Kokhanky Prekrasnoyi Alchesty U Slobozhansku Shveytsariyu”