гул

Приклад 1:
Та й непросто, як влучно зауважила О. Забужко, «всидіти в робітні під лютий гул поблизьких барикад». Відчуваю зобов’язання перед своїми друзями шістдесятниками, особливо перед тими, хто вже не може сказати про себе, — Василь Стус, Алла Горська, Зіна Ґеник-Березовська, Іван Світличний… А щодо реалізації себе доведеться, мабуть, відкласти це до свого наступного втілення в часі й просторі.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 2:
— увечерi, в самому розповнi фестивальної програми, в густих випарах поту й алкоголю, куди ти зiйшла з естради, вiдчитавши своє — два вiршi, два холєрно добрi вiршi просто в нетверезий гул злитих в одне довкружне блимання жовтоплямних фiзiй, точнiше, поверх нього — тримаючись за звук власного, нi на що не вважаючого, тiльки словам пiдвладного голосу, прилюдний оргазм, от як це називається, але вставляє публiку — завжди i всюди, навiть коли слiв нiхто нi фiга не тямить, навiть у чужомовному оточеннi, вперше ти це звiдала колись на писательському збiговиську в однiй азiятськiй країнi, де тебе з чемностi прошено почитати рiдною мовою — you mean, it is not Russian? — i ти стала читати, з обиди й розпуки (остопранцюватiли зi своїм Russian’ом ще тодi!)
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”

Приклад 3:
— казала ти, сидячи в барi “У Крiстофера” на Портер‑сквер, ти випила натще два келихи каберне‑совiньйон, i тебе трошки розпружило — вперше за тi кембрiджськi мiсяцi, запаморочливо легким, дерзновенним пiдняттям, ой випила — вихилила, сама себе похвалила, ех жаль, нема з ким заспiвати, — Лiса i Дейв слухали, як малята рiздвяну казку, забувши хрумтiти чiпсами, Slavic charm, ось як це в них називається, — ти любила той бар, глуху пляшкову зелень декору, яка наводила на гадку про ломбернi столики, так само як i низь‑кi свiтла, що вiдсувають лиця у притемок, i чоловiкiв, скупчених при шинквасi за спогляданням бейсбольного матчу, i гул голосiв, i нiч за далекими вiкнами, її густий коричневий вар, в якому плавляться жовтi цукати лiхтарень, — все нараз, бо тiльки так i дається увiйти в свiт чужого: приймаючи все нараз, усiма змислами, i ти це вмiла, ти просто втомилася, за всi роки бездомних блукань, любити свiт самотою — проходити анонiмною й нерозпiзнаною через сутенiючi аеровокзали, ресторани й бари з теплими вогнями, морськi узбережжя з надбiгаючим шелестом прибою по рiнi, вранiшнi готелi з кавою в холлi, — “Where are you from?” — “Ukraine”, — “Where is that?”
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”