гучномовний

1. Який посилено передає звук, забезпечує високу гучність відтворення; призначений для посилення звуку.

2. Який говорить дуже голосно, крикливо; галасливий.

3. Перен. Надмірно помпезний, пафосний, прагнучий привернути увагу; гучно анонсований, розрекламований.

Приклади вживання

Приклад 1:
УНР), здоров’яга з розмашистим жестом, червонощокий, з довгою білою бородою й такою ж чуприною, гучномовний, трохи хизується своєю широкою степовою вдачею, має претензії уособлювати в собі нібито найхарактерніші риси справжнього українця, знавця ук-ої душі, мови, долі, але через свою відсталість і прямовитість, якою теж хизується, часто заганяє сам себе на слизьке й, хоч-не-хоч, виглядає, як у тій народній приповідці «високим аж до неба, а дурним як треба». Третя постать: Никанор київський, худорлявий, високий, шпакувата рідкувата рослинність на пергаментному обличчі, вдумливі, але й хитренькі очі, м’який обережний рух, — і з цього всього спочатку створюється враження людини інтелігентної, культурної, проте незабаром вже розкривається, що він справжній лис, великий егоцентрик, штучка дуже потайна й куслива, трохи злоязична й спльоткарна, завжди схильна до різних тонких під’юджувань, ласа до слави, грошей, а надто до жінок.
— Невідомий автор, “059 Liubchenko Agatangel”

Частина мови: прикметник () |