грудки

Приклад 1:
Властиво, спочатку, коли Ковжунове вухо почало вирізняти окремі слова, йому здалося, ніби баби просто собі пльоткують, хоч вони при тому чомусь і вижонґльовують млинцями, які їм густо виструмовують з грудей, — подробиця, котру Ковжун списав був на кошт власної невпорядкованости зору, оскільки його зір, розширений на видиво божественного променя, імовірно, ще не встиг увійти в обмежені рамки людського бачення й тому, обтяжений громіздкими рештками космічного мерехтіння, й підсовував бабам світлові млинці, про що вони й гадки не мали, бож звідки йому, Ковжунові, було тоді одразу домізкуватися, що всі три баби, які нічим не відрізнялися від інших бабів похилого віку (хіба що всі три були дуже дебелі), притлумлених буденщиною (чи саме в найбуденнішому, серед багнюки, немощів і метушні Провидіння в усіх на виду, наслідком чого це мало хто й зауважує, і розкидає найосяйніші, найнепроминальніші грудки буття? ), силою своєї незміренної напруги, що на ній тільки й тримається світ, оприсутнять в його грудях той божественний, злоунедійснювальний промінь, що його Ковжун так безглуздо просвище, звівши бабині зусилля нанівець секундною зарозумілістю, яка вмить наллє йому груди пихою вибранства й змусить спересердя голосно побажати (а хіба не попереджала баба Юстина, щоб ані пари з уст?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
Акацiї розцвiтали, коли в тихiм степовiм городку потоки мрiяли про голубi пiснi, про голубу журу i схвильовано бiгли до срiбних вод забутої рiки Лiвобережжя… Iнодi пацани, побачивши старого газетяра, ховались за рiг i шпурляли вiдтiля в свого колегу грудки землi. Тодi пiдводився, вiдходив до каланчi, за каланчу, до Зеленого Озера, де стояла самотня будка, а нижче лежало небо на поверхнi брудної стоячої води… Тиша.
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”