1. У спосіб, що має деякі ознаки грубості, неввічливо, різко, нетактовно.
2. Дещо грубо, без належної обробки чи тонкості; приблизно, неточно.
грубувато
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Любив, я знаю, — любив, як умiв: в собi, а не з себе, i менi перепадали, таки ж як мишцi — окрушинами пiд стiл, — тiльки промiнний од захвату погляд, що часом проривався коротким, скупим пригортанням, ледь не сором’язливим, грубувато‑хлоп’яцьким тицянням кудись у шию: “Кльова ти чувiха! “, та ще спалахи непiдробного щастя на мiй вид, навiть коли впадала з вулицi, заскочивши його при полотнi, а це було — що бурнути вiдро води на сонного: сахався вiд полотна дико, як схарапуджений жеребець, гакнувши нажахано, з мiсця скрутнувшись пригинцем в оборонну стiйку: зараз зацiдить!
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”
Приклад 2:
І взагалі, як трохи грубувато каже народна приказка: «Навіщо силувати дівку, коли парубок не хоче?» Її виступ мав успіх. Ще кілька слів сказав Семчишин, згадавши й про мене: «І Любченко, і Косач, і Вільде можуть дати незабаром блискучі твори, але це справи не врятує.
— Невідомий автор, “059 Liubchenko Agatangel”
Частина мови: прислівник () |