Словник Української Мови
Буква
1. У народній творчості та міфології: магічна зброя (часто — сокира, молот, палиця або стріла), що належить божеству грому та блискавки (найчастіше Перуну) і символізує його силу; предмет, яким бог мече блискавки та вражає нечисту силу.
2. Застаріла назва блискавки, грому, а також самої грозової хмари.
3. Ботанічна народна назва деяких рослин, зокрема вовчого тіла або молочаю, пов’язана з уявленнями про їхню магічну силу або отруйні властивості.
Приклад 1:
І з зір загаслих іскри осявають очі, червоні півні синій місяць кличуть — це буревій краси, прапервнів громовиця! Так родяться релігії й суспільний лад.
— Невідомий автор, “152 Zieliena Ievanghieliia Antonich Boghdan Ighor”
Приклад 2:
…Громовиця не прийшла — пройшла. В лiсi було тихо, мiж дерев ходив мiсяць i крапав срiбне масло в гущавину.
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”
Приклад 3:
Завтра почуємо вiд нього чудову поезiю «громовиця». …Iз сходу надходить синя гроза.
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”