Словник Української Мови
Буква
Грамотій — історична назва особи, яка вміла читати та писати, переважно в давньоруський та козацький періоди; письменна людина, часто з натяком на обмежені, суто практичні навички чи невисоку освіченість.
Грамотій — застаріла назва вчителя грамоти, особи, яка навчала дітей чи дорослих читання та письма.
Грамотій — у переносному значенні: людина, яка має лише елементарні знання в якій-небудь галузі, поверхнево обізнана (зазвичай іронічно або зневажливо).
Приклад 1:
«Професія воїна, полководця в Китаї ніколи не була оточена такою романтикою, яка бодай віддалено нагадувала б ставлення до рицарів і воїнів в інших країнах, зокрема у Європі,— зазначає Л. С. Васильєв,— Воїн ніколи не був соціальним ідеалом у країні — ним завжди був грамотій-чиновник». Магія грамоти проявилась також у розвитку китайської каліграфії.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”