Словник Української Мови
Буква
1. Дієприслівник теперішнього часу від дієслова “говорити“, що вживається для введення коментаря, уточнення або вказівки на точку зору мовця, часто у складі сполучників “власне кажучи”, “правду кажучи”, “загалом кажучи” тощо.
2. У граматиці: форма дієприслівника недоконаного виду, що виражає одночасність дії з основним дієсловом у реченні (наприклад: “Він пояснював, *говорячи* дуже повільно”).
Приклад 1:
Сергій Аверинцев, говорячи про гідну громадянську позицію, вважав її передумовою «не вити з вовками жодної з конкуруючих зграй». Так от — остерігатися перетворення на «конкуруючу зграю»… Мене нерідко запитують, чи відчуваю я якусь аналогію, якусь спорідненість між сьогоднішніми радощами і тривогами й духом ренесансу 60-х та дисиденства 70-х.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
Якщо ж гидує отой голуб, тоді воно буває світське, модне, і в такому розумінні спільне, в якому розуміє Петро святий, говорячи оце: “Господь ніколи не їв скверне”. Скверне у римському ж лежить – commune, по-грецьки – койнон, розумій coenum, тобто болото, грязь, мерзенне, світське.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 3:
На ранок же послав до патріарха, говорячи таке: “Прийшла русь ознайомитися з Вірою нашою. Приготуй церкву і клирос, і сам oдяг- нися в святительські ризи, щоб побачили славу Бога нашого.
— Жиленко Ірина, “Євангеліє від ластівки”