гостини

Приклад 1:
А втім, незалежно від того, чи він, Лужний, щось казав собі, чи ні, незалежно від того, чи те, що йому приключалося, трималося купи, а чи розлазилося найдикішими припущеннями, одне єдине залишалося незмінним фактом: вистачало йому, Лужному, відмовитися від гостини в Мироненків із самозрозумілою неуникненною грою в шахи з Іваном Харитоновичем, як на нього, Лужного, починали сипатися нещастя: то його мало не зарізали в Брукліні, коли він, замість остогидлої гри в шахи з Мироненком, подався відвідати Тараса Терлухівського, то він, не знати й як, втелющився в бійку з лорторіканцями, то на сходах у метро він спіткнувся й зламав ногу, то ще іншого разу потрапив у стрілянину в Гарлемі й куля прошила йому легені, мало не поклавши край його тоді ще не надто й довгому існуванню, — врешті-решт він, Лужний, не витримав і якось натякнув Іванові Харитоновичу, чи той, бува, не насилає на нього, Лужного, особливо злісних випромінювань, бо це справді вже казнащо діється, але у відповідь на це Мироненко так подивився на нього, Лужного, що йому одразу ж заціпило далі наполягати на цій темі, оскільки тієї миті, як він, Лужний, глянув у водянисто-сірі Мироненкові очі, де вочевидь лрисмоктками восьминога промайнув добре відчутний сумнів, чи він, Лужний, як це вряди-годи трапляється з самітниками й старими кавалерами, хоча він, Лужний, тоді ще не належав до старих, не з’їхав, бува, з глузду, — його, Лужного, — наче хто викресав полум’я в мозку, — уперше пронизав здогад: а що коли всі ці нібито безглузді пов’язання — лише ознака, що доля береже його, Лужного, як тільки може, і на той час, як насувається якесь лихо, що загрожує його, Лужного, життю, жене його, нетямущого віслюка, грати в шахи з Мироненком, котрого вона, доля, з незбагненної примхи (а втім, хіба їй того не вільно?) вибрала за свого окличника, і тому щоразу, як він, Лужний, ухилявся від Мироненкових запросин зіграти з ним одну, другу партію в шахи, за якими стояло саме Провидіння, на нього, Лужного, й сипалися всілякі неподобства й катастрофи.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
59 з 1865 p.), що в дописі з Тернополя з нагоди гостини театру пише: “Все дасться зробити, але поезію годі творити насилу. Вона, дасть Бог, зродиться на нашій ниві, але сьогодні ще не пора для неї, особливо для драматичної поезії; ще мало насіяно духового русько- го зерна, тай, правду сказавши, руське сонце світить іще не ясно, а дуже часто по нашому небі перелітають зимні вітри й бурі”./ 69 ÍÀÐÈÑ ²ÑÒÎв¯ ÓÊÐ À¯ÍÑÜÊÎÃÎ ÒÅÀÒÐÓ Â Ã ÀËÈ×ÈͲ * * * Для повноти картини життя українського театру в перших двох роках годиться дещо згадати про господарку в ньому та про ма- теріяльні умови.
— Невідомий автор, “021 Charnetskii Stepan Istoriia Ukrayinskogo Teatru V Galichini Tech”