1. (істор.) Нижній чин поліції в Російській імперії у XIX — на початку XX століття, який ніс патрульно-постову службу в місті.
2. (заст., розм.) Той, хто живе в місті, городянин (на противагу селянину).
городовий
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Він пригадав… Раптом, гримаючи шаблюкою, в залю ввалився гладкий городовий і пронизливо засюрчав свистком. Огрядні дами в широких капелюхах ввічливо вклонились йому.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 2:
Не огинайсь, бо свисну, то прибiжить городовий — забере в полiцiю. Левантина пiшла далi.
— Невідомий автор, “186 Sieried Tiemnoyi Nochi Boris Dmitrovich Grinchienko”
Приклад 3:
Снились далекi днi минулого: й городовий на розi, й голий осiннiй парк, i якась музика в кiно — нудна й невесела. Вiн прийшов у чека.
— Невідомий автор, “192 Val Dshniepi Mikola Khvil Ovii”
Частина мови: іменник (однина) |