городчик

1. Зменшувально-пестлива форма від слова “город”, що означає невеликий, компактний город або ділянку для вирощування овочів, часто при садибі.

2. Власна назва (топонім) населених пунктів, зокрема села в Україні (наприклад, у Львівській чи Тернопільській областях).

3. В архітектурі та історії — фортифікаційна споруда, невелика фортеця або укріплений табір, що часто використовувалося в XVI–XVII століттях (наприклад, “Запорозькі городчики”).

Приклади вживання

Приклад 1:
— Так між тими двома ломами двірок стоїть, перед вікнами городчик, нова брама з подвір’я, цвяхована. Дивилась паніматка, куди показував старий; дивилась і Мася, а серце їй так і мліло: «що то буде?» — думала вона.
— Тютюнник Григорій, “Вир”

Частина мови: іменник (однина) |