Словник Української Мови
Буква
1. (історичне) Укріплене поселення, фортеця, замок або обнесений оборонним муром населений пункт у Київській Русі та козацьку добу.
2. (застіле, діалектне) Огороджена ділянка землі для вирощування овочів, городніх культур; городовина, грядка.
3. (діалектне, переважно в західних регіонах) Місто як адміністративна та поселенська одиниця.
Приклад 1:
Їжа проста і здорова — в цьому допомагали зразково плекані город і садок — найвибагливіші сорти помідорів, яблука, груші, горіхи, абрикоси й персики, навіть виноград і дині… Одяг — найнеобхідніший. Ніяких матеріальних «надмірностей» — ніколи не було в нас ні килимів, ані золотих прикрас, — єдина коштовність, яка дісталася мені у спадок від матері, це маленька брошка: японська емаль із золотим обідком.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
Ce-το есть пасха или переход во Иерусалим, разумѣй, в город мира и в крепость его Сіон. Соберитеся, други мои, взыйдем на гору господню, в дом бога Иаковля, да скажем там: «Сердце мое и плоть моя возрадовастася о бозѣ живѣ».
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 3:
И cie-το есть [истинный] и твердый мир — вѣрить и признавать господственное естество и на оное, как на необоримый город, положится и думать: «Жив господь бог мой…» Тогда-то скажешь: «И жива душа моя…» А без сего как тебѣ положится на тлѣнную натуру? Как не вострепетать, видя, что вся тлѣнь всеминутно родится и ищезает?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”