горлиця

Приклад 1:
Тільки пам’ятай: копи ти чинитимеш добро, у твоїх грудях, там, де оце зараз я торкну пальцем, оживатиме горлиця. Якщо твоїх добрих учинків назбирається стільки, що горлиці вистачить із них увібратися в колодочки, вона знесе тобі всі три яйця, яких ти не допильнував, і ми тоді разом підемо крізь цей ліс, що є правим оком твоєї бабуні» — і от саме від цієї безглуздої обіцянки, котра не має ні голови, ні ніг, йому, Сипкові, зупиняється кров у жилах, і він дубіє від жаху й образи, так, саме образи за якусь велику несправедливість супроти нього, Сипка, байдуже, що він і сам не добере, у чому міститься ця волаюча несправедливість, що, самозрозуміла річ, нищить нервову систему й опіком сідає на дванадцятипалу кишку, на якій він, Сипко, до речі, вже мав виразку, котра чи не затялася й справді загнати його під землю, хоча тут він, Коновченко, який досі мовчки слухав дедалі схвильованішу розповідь, рішуче перепинив Сипка, кажучи, нехай він, Сипко, викине з голови й думати про смерть, а натомість, не гаючися, піде на медпункт, аби його обстежив лікар, попри те, що він, Сипко, як він твердить, не любить ні лікарів, ні медицини, — неприязнь, що її він, Коновченко, частково поділяє, оскільки йому самому не надто лежить серце до ескулапів, але, мовляв, у випадку його, Сипка, треба керуватися не тим, що людина любить чи не любить, на це ще прийде свій час, а тим, що втримає її при житті, з якого не вільно по-песячому втікати, з переляку підгорнувши під себе мокрий хвіст, замість обтруситися, набрати в легені повітря й діяти, і це тим більше, що він, Сипко, скручується від болю в лівому паху, від чого, як це він сам признається, йому мука ступати на ліву ногу, з чого недвозначно випливає, що від цієї біди його, Сипка, звісно, з Божою допомогою, може порятувати тільки лікар, до якого він, Коновченко, якшо Сипко й далі зволікатиме, потягне його силою, прикликавши на підмогу Юрка Христенка й Ярослава Барабаша, — запевнення, яке врешті-решт таки подіяло на Сипка, хоча він, Коновченко, не покладаючися, чи воно подіє, одразу ж після цієї розмови подався до полковника Крата й вияснив йому, що хлопець помре, якщо негайно не отримає лікарської допомоги, отож нехай він, Крат, з огляду на його авторитет серед англійських урядовців, вживе відповідних заходів, що той негайно й вчинив, внаслідок чого Сипко й опинився в шпиталі в Чезенатіко, де йому оперували кишку, настільки ґрунтовно її підлатавши (чому, деякою мірою, сприяли і молодий організм, і повторна операція, і те, що він, Коновченко, деякий час бігав біля Сипка квочкою), що коли дивізійників, уже в Англії, перевели на цивільний статус, Сипко, як і Кобець, ще три роки просидівши на землі Апьбіону, невдовзі як цілком здорова робоча сила виїхав до Канади, а звідти слідом за Кобцем, з яким Сипко приятелював, і до США, де на рік пізніше, ніж Євстафій, котрому його енергійна Дарка саме народила Мирона, одружився з Христею Гурко, до котрої він, Коновченко, заки зустрів Олю Старовійт, трохи залицявся і котра за п’ять років стала матір’ю чотирьох дуже вродливих, як і сама, лише, як на нього, Коновченка, трохи зависоких дівчат, наймолодшу з яких, Марину, він, Коновченко, востаннє бачив на забаві в Народному Домі напередодні її від’їзду до Европи в супроводі Кобцевого нащадка, ще вишого, ніж Марина, Мирона, шо, здається, ладен був супроводжувати Марину на край світу, не те шо до Парижу, де наймолодша й найнепосидючіша із Сипківен вже другий рік студіювала романістику, в перервах між навчанням навідуючися до батьків до Нью-Йорку, звідки тепер, як це йому, Коновченкові, сама Марина й похвалилася, вона у супроводі Мирона Кобця, Богдана Горінчева й Ліни Кобилко, яким, під впливом Марининих розповідей, забаглося трохи побачити старого Світу, поверталася до Франції, щоб, заки розпочнеться черговий семестр, винайняти на спілку з товаришами авто й не дорогим коштом поїздити Европою, зупиняючися безплатно чи майже безплатно по українських осередках на подобу оселі отця Когута біля Страсбургу чи інтернату в Мюнхені, а то й просто в розкиданих по всій Европі знайомих, тобто не особисто її, Марининих, знайомих, а знайомих її батьків чи навіть знайомих їхніх знайомих, чиїми адресами був заповнений Маринин адресар, в агітуванні за подорож до Европи ваговитий доказ заздалегідь налагодженої мережі ночівель, а тим самим і до мінімуму скорочених видатків, здавалося б, — і то не лише на її, Маринину, думку, — більш ніж привабливої подорожі, в програму якої входили, крім самозрозумілих оглядин музеїв і пам’яток старовини (бо інакше пощо взагалі рухатися з місця?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
Я, дочку пустивши, мовляв, на поталу, Стогнать пiд землею як горлиця стану. «О мамо, голубко, не плач, не ридай.
— Невідомий автор, “137 Vibranie Griebinka Ievghien”

Приклад 3:
Як же вдарив навприсядку, так ногами до землi не доторкується, — то поповзе навколiшки, то через голову перекинеться, скакне, у долошки плесне, свисне, що аж у вухах залящить, та вп’ять в боки, та тропака-тропана, що аж земля гуде; а там стане викидувати ногами, неначе вони йому повиломлюванi; а далi пiдскочить та вп’ять навприсядку, та около Пазьки так кругом i в’ється та приговорює: Ой дiвчина горлиця До козака горнеться; А козак, як орел, Як побачив, та i вмер… Добре було Денисовi так бришкати без Василя; а той би його заткнув за пояс чи у танцях, чи так у речах або в молодецтвi, бо вiн собi був на те уродливий. Коли було озьметься за танцi, так i не кажи, що годi: перетанцює яку хоч музику; коли ж пiдвернеться до дiвчат, то вже нi на кого бiльш i не дивляться, тiльки на нього i його одного слухають, а на опрочих плюють; коли ж пiдсяде до старiших та стане загинати їм свої балянтраси, так усi, i старi i молодi, сидять та, пороззявлявши роти, слухають хоч до пiзньої ночi.
— Самчук Улас, “Марія”