Словник Української Мови
Буква
1. Зменшувально-пестлива форма від слова “горе”, що виражає співчуття, жаль або легку іронію щодо чиїхось негативних переживань, нещасть, часто вживається в звертанні.
2. (заст., фольк.) Власна назва, ім’я або прізвисько персонажа в народних піснях, казках, що втілює образ страждання, недолі; персоніфікація горя.
Приклад 1:
Польова (ламає руки і хитається від горя, як од вітру колос) Ой горенько!
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 2:
Твоя краса на той рiк ще буйнiше залишає, а в мене щастя як тепер зов’яне, то вже не встане! Р у с а л к а П о л ь о в а (ламає руки i хитається вiд горя, як од вiтру колос) Ой горенько!
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 3:
Цiлий вiк ти мене милував, а на старостi, як менi треба було у землю лягти, послав ти менi таке горенько!.. Укрiпи мене, господи, щоб я не согрiшив перед тобою!”
— Самчук Улас, “Марія”