Словник Української Мови
Буква
1. Сильне негативне почуття, викликане несправедливістю, образу, протиріччям чи перешкодою у досягненні мети, що проявляється у збудженні, агресії, бажанні відплати або покарання; лютість, роздратування.
2. (у міфології, релігії) Божественна кара, покарання, що сприймається як прояв сильного невдоволення божества (наприклад, “гнів Божий”).
Приклад 1:
Змінивши гнів на милість, шаліє від оплесків та вдячності венеційський народ. Присоромлена трійця офіцерів розлючено покидає площу.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 2:
до н. е., коли тамтешня природа знову змінила гнів на милість, люди заходилися обживати спершу прибережну смугу півострова, а згодом й центральні та південні його регіони. Не пізніше V тис.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”
Приклад 3:
В куточку під оливою він сів; Ненавистю душа його палає, Кипить на серці проти Йсуса гнів. II Кохав він дівчину, тому три роки: Та зрадила тоді його вона.
— Тютюнник Григорій, “Вир”